Поступка була тимчасовою. Восени 1931 року «добровільнопримусову» колективізацію відновили. Запровадили високі плани хлібозаготівлі. Цього разу, в кампанії задіяли загони колгоспних «ударників». Куркульські родини зазнали примусових депортацій. На середину 1932 року знову звітували про 70% колективізованих селянських господарств та земель в УСРР.
Цього разу селяни перейшли до пасивного спротиву: засівали лише необхідну для прожиття сільськогосподарську продукцію та зерно; худобу, яку все одно могли забрати, забивали, а частина селян тікала до міст, щоб приєднатися до пролетаріату.
Як наслідок, було не лише зірвано завищені плани хлібозаготівлі, але й розпочався голод у частині регіонів України. Українське партійне керівництво повідомляло, що причиною голоду стали надмірні реквізиції зі сторони влади. Сталін не слухав цих аргументів. Він вважав, що це свідомий саботаж зі сторони селянства, що хоче заморити місто голодом, та місцевого партійного керівництва. Унаслідок українізації, українська комуністична партія розрослася до півмільйона осіб, з яких українці становили 60% (проти 20% на початку 20-х років).