Наддніпрянська Україна та Західноукраїнські землі у складі Австро-угорської імперії у 1900-1914 рр.

Перша причина початку революції 1905-1907 років — економічна ситуація в країні. У 1900-1903 рр. сталась економічна криза. За попередні тридцять років, нагадаю внаслідок промислового перевороту, коли працю людей почали масово заміняти машинами, в Україні набудували багато фабрик і заводів (явище яке ми називали індустріалізацією). Насамперед, це відбувалося на місцях покладів вугілля, заліза та нафти.

Справи йшли добре. Занадто добре. Настав момент, коли почали виробляти так багато продукції, що ніхто вже не міг її купити (криза перевиробництва). Виробники були змушені знижувати ціни на власну продукцію, аж поки не пускали все по вітру. Мальків поглинули великі акули бізнесу. Так творилися монополії — великі гравці на ринку, що контролювали більше третини виробництва певного продукту.

Скорочення виробництва вело до звільнення робітників, або погіршення і так не надто хороших умов праці. На початку ХХ століття нормальною практикою був 12-годинний робочий день. Логічно, що однією з основних вимог революції стало введення 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати та покращення умов праці.

Російська соціал-демократична робітнича партія була зразково марксистською. У 1903 році партія зазнала розколу на дві фракції — на радикальних більшовиків, на чолі з Володимиром Леніним, та більш поміркованих меншовиків. Більшовики виступали за безкомпромісну революцію, повалення класу експлуататорів та диктатуру пролетаріату. Меншовики вважали, що можна обійтися й без диктатури і враховували інтереси інших, окрім пролетаріату класів.

Наступною значимою політичною силою були кадети. Конституційно-демократична партія представляла інтереси, насамперед, ліберальної буржуазії і вважала, що Росії буде достатньо конституційної монархії з парламентом та основних прав і свобод. Водночас, кадети, на відміну від інших всеросійських сил, допускали існування культурних автономій для різних національностей імперії.

Чорносотенці були групою різних консервативних політичних партій та організацій монархістів і ультранаціоналістів, які виступали «за царя, єдину неподільну Росію і православну віру».

ІІ склад Думи протримався уже трохи більше ста днів, але не уникнув дострокового розпуску. Новий закон, що прийняли у червні 1907 року обрізав виборче право вісімдесяти відсотків виборців. Суттєво складніше стало потрапити у Думу усім суспільним верствам, окрім поміщиків та багатої буржуазії. Вважають, що цей закон фактично був державним переворотом і ознаменував завершення революції 1905-1907 років.

До складу ІІІ і IV Дум потрапили переважно лише лояльні до царя політичні сили, значною мірою чорносотенці. Після поразки революції розпочався період політичної реакції. Імперія завдає удару у відповідь. Усі позитивні напрацювання революції звелися нанівець.

Для українського руху це означало закриття українських шкіл, періодичних видань та «Просвіт». Проти діячів робітничого та профспілкового рухів починаються переслідування. Українські політичні сили вимушені переходити у тінь. У 1908 році було утворено таємне Товариство українців поступовців (ТУП), метою якого було координувати діяльність українського національного руху у складний час закручування гайок імперським режимом.

Щоб зменшити незадоволення царським режимом у селян, міністр внутрішніх справ імперії Петро Столипін вирішив провести аграрну реформу. Столипінська аграрна реформа тривала з 1906 по 1911 рік. Вона мала виправити недопрацювання реформи 1861 року — надати землю селянам у приватну власність і зруйнувати селянську общину. Але водночас зберегти за поміщиками їхні великі землеволодіння.

Як ви пам'ятаєте, земля, що діставалася селянам, по факту діставалася не їм, а селянській общині. Столипін запропонував селянам, що вийдуть з общини, закріпити за собою відруб — ділянку землі без зміни місця проживання, або ризикнути і урвати більший шмат землі — хутір, якщо ті наважаться переїхати за межі села. В Україні майже чверть селянських господарств скористалася акцією від імперського уряду, особливо активно в степу.

Додатково, щоб вирішити питання аграрного перенаселення, Столипін стимулював селянську еміграцію на Сибір та Далекий Схід. Спробувати удачу взялися більше мільйона українських селян.