Надмірна активність, хай навіть і наукова, викликала підозри в Петербурзі. Спеціальна комісія підготувала цареві підписаний у 1876 році Емський указ. Він був більш жорсткою версією Валуєвського циркуляру. За його положеннями, заборонялося видавати та ввозити будь-які оригінальні твори українською мовою, друкувати книги, ставити п'єси і навіть писати тексти до нот. На підставі указу, громади розігнали, Південно-західний відділ ліквідували, «Киевский телеграф» закрили, професорів-українофілів звільнили. Павлу Чубинському та Михайлу Драгоманову заборонили проживати в Україні.
Михайло Драгоманов дослухався поради і переїхав до Швейцарії. Там він перейнявся модними соціалістичними ідеями і почав видавати перший політичний український журнал «Громада». Драгоманов додає в український рух політичну складову. Він створює власну ідею «громадівського соціалізму», за якою має утворитися загальноєвропейська федерація, з Україною у її складі, що об'єднає в собі громади — децентралізовані, вільні об'єднання людей для спільної праці на землі, заводі чи фабриці.
Приватну власність у громадах, слід було ліквідувати. Україна, на думку Драгоманова, на правах автономії лишалася частиною федеративної демократичної Росії.
80-і роки ХІХ століття стали для українського руху на Наддніпрянщині періодом стагнації. Усі 80-ті Стара громада продовжувала мляво займатися культурною та просвітницькою діяльністю, видавати альманахи та журнал «Киевская старина». Проте, це все більше відвертало молодь, що з презирством ставилася до таких методів боротьби та прагнула революції. Студенти українських університетів починають об'єднуватися у студентські громади і висувати ідеї соціальної рівності та національної окремішності.