Лекція 9: Українські землі наприкінці 50-их у 80-ті рр. XVII ст.

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ В ІСТОРІЯХ: ЛЕКЦІЯ 9

Українські землі наприкінці 50-их у 80-ті рр. XVII ст.

Історія про роздробленість, війни та гетьманів, що надто часто змінювалися.

Руїна - період після смерті Богдана Хмельницького з 1657 до 1687 року, що відзначився розпадом державності Гетьманщини, міжусобицями, поділом території і іноземними втручаннями.

На козацькій раді наступником Богдана Хмельницького було обрано його сина Юрія. Але до повноліття молодого гетьмана регентом оголосили Івана Виговського, генерального писаря Війська Запорозького та православного шляхтича.

Іван Виговський гетьманував з 1657 до 1659 року. Його стратегія полягала у досягненні миру з Річчю Посполитою і Кримським ханством. Йому протистояли ветерани реєстрового та низового запорозького козацтва, які кров'ю та шаблею вибороли свій статус. Це угрупування знайшло зовнішню підтримку у Москві.

Виговського звинуватили у зраді за спробу встановити відносини з поляками та кримчаками. Розпочалося повстання. Щоб впоратися з бунтом, гетьман проголосив союз з Кримським ханством. Вірні Виговському полки та татари розбили повстанців.

Іван Виговський

Виговський вважав, що опір всередині країни зламано, і тому перейшов до втілення власної зовнішньополітичної ідеї. У вересні 1658 року було підписано Гадяцький договір з Річчю Посполитою. За його умовами:

Річ Посполита була союзом Польщі, ВКЛ і Великого князівства Руського;
Руське князівство складали Київське, Брацлавське і Чернігівське воєводства;
уніатів і православних урівняли в правах;
30 тис. реєстру + 10 тис. найманого війська

Проте угоду так і не було втілено в життя. Її не сприйняли ні в польському сеймі, ані серед козацтва. Обидві сторони вважали угоду неприпустимою поступкою.

Але найбільш негативною стала реакція Московського царства, яке оголосило Гетьманщині війну. 70-тисячне московське військо під проводом князя Трубецкого зустрілося з військами гетьмана Виговського під Конотопом у червні 1659 року. Гетьман святкував перемогу з величезною перевагою.

Проте Виговський виграв битву, але не війну. Проти політики гетьмана продовжили виступати запорожці, які самовільно напали на союзників гетьмана татар. Коли ж до бунтівників приєдналася ще й частина полковників на чолі з Якимом Сомком, Виговський зрікся булави і виїхав у Річ Посполиту.

У вересні 1659 року гетьманом нарешті став Юрій Хмельницький. Його правління почалося з того, що до резиденції гетьмана привезли "послання" від московських урядовців: нещадно пошматоване тіло Данила Виговського, брата гетьмана Івана. Такий привітним дарунком московські урядовці схилили молодого очільника козацької держави до підписання не надто вигідних Переяславських статей, які суттєво обмежили автономію Гетьманщини.

Козаки вимушені були брати участь в поході на Польщу разом з московськими військами

Юрій Хмельницький перейшов на бік поляків, чим змусив капітулювати московські війська, а також підписав Слободищенський трактат.

Умови трактату повторювали скорочений варіант Гадяцької угоди, окрім принципово важливого пункту про визнання Великого князівства Руського. Козаки отримували автономію у складі Речі Посполитої і були зобов'язувалися воювати проти Москви.

Юрій Хмельницький

Значна частина козаків не підтримала угоди з поляками. Тепер всередині одного угрупування виник розкол на тих, хто орієнтувався на Польщу, і тих хто продовжував орієнтуватися на Москву. На жаль для Гетьманщини, прихильники обох партій ще й розміщувалися компактно територіально. Таким чином, вперше відбувся сумнозвісний поділ по Дніпру. Промосковське угрупування очолив Яким Сомко.

У 1662 році Юрій Хмельницький разом з поляками та татарами здійснив похід проти Сомка на Лівобережжя. Але похід не вдався. Юрій не зміг більше витримати тяготи гетьманської булави і у 1663 році зрікся посади, постригся у ченці, взяв ім'я Гедеон і сховався від проблем мирського життя в монастир.

Якимові Сомку так і не дісталася гетьманська булава. На козацькій раді у Ніжині перемогу на виборах здобув інший кандидат - Іван Брюховецький. Він гетьманував на Лівобережжі з 1663 по 1668 рік. Провів Чорну раду, тобто дав право голосу на зборах простолюду. Провадив промосковську політику.

Прихильником Брюховецького був козацький ватажок Іван Сірко. Безстрашний військовий діяч та народний улюбленець, що отримав безліч перемог у битвах з татарами й турками, став одним з авторів відомого листа турецькому султану.

На правому березі Дніпра, за згодою польського короля, у 1663 році гетьманом обрали Павла Тетерю. За першої нагоди, у 1665 році, Тетеря зрікся булави, разом з усіма клейнодами та казною втік до Польщі і перейшов у католицтво.

Іван Брюховецький

Іван Сірко

Павло Тетеря

Тим часом на Лівобережжі, Брюховецькому, завдяки підтримці московських військ, вдалося відбити наступ поляків. Проте спроби підкорити Правобережжя виявилися невдалими. Свою столицю він переніс у Глухів, ближче до кордону з Москвою. Саме за Брюховецького московські війська почали почуватися на козацьких землях як вдома. Промосковська орієнтація гетьмана наприкінці 1665 року вилилася у підписання Московських статей, які значно обмежили самостійність Гетьманщини:

українські землі перейшли у безпосередню власність Москви;
гетьманському уряду заборонили вступати у дипломатичні відносини;
гетьмана обирали за участі московських послів;
і його ще мав затвердити цар;
в Гетьманщині мало перебувати 12 тис. Московських військових;
податки збирали московські воєводи, і всі вони йшли у московську казну;
права і вольності козаків збереглися;
Брюховецький став боярином і отримав землі.

У 1667 р. Андрусівське перемир'я між Москвою та Річчю Посполитою закріпило поділ України по Дніпру.

Петро Дорошенко

Петро Дорошенко став гетьманом Правобережжя у 1665 році.Щоб менше залежати від старшини, Дорошенко створив наймані полки (сердюків), а також провів економічні та фінансові реформи. Наступним завданням було укріпитися на Правобережжі. Як свого часу Хмельницький, Дорошенко вирішив заручитися підтримкою татар, а також ще й самих османів. У результаті військових дій, поляки визнали його владу на Правобережжі.

У 1668 році Дорошенко переходить на інший берег Дніпра. Непопулярного Брюховецького вбивають. На козацькій раді у Корсуні у 1668 році Дорошенка проголошують "гетьманом обох берегів Дніпра".

У березні 1669 року, у тому ж Корсуні, Дорошенко підписує союзну угоду з османським султаном Мехмедом IV. В межах Корсунської угоди Дорошенко визнавав себе васалом султана, отримував титул бея і посаду губернатора українського санджаку (це така адміністративна одиниця). Українське населення звільняляли від сплати податків на користь османської казни, гетьмана обирали вільно і довічно, Під українським санджаком, до речі, розумілася значно більша за Гетьманщину територія - додавалися Волинь та Галичина. Єдина проблемка була у тому, що ці території ще потрібно було завоювати.

Цей крок гетьмана підтримали не всі.

Дем'ян Многогрішний

У 1669 році гетьманом Лівобережної Гетьманщини обрали Дем'яна Многогрішного. Він підписав вигідніші Глухівські статті з Москвою:

московські воєводи лишалися тітьки в п'ятьох містах;
вони не мали втручатися у справи місцевої адміністрації;
30 тис. реєстру;
гетьман міг мати 1 тис. найманого війська;
гетьману забороняли зовнішню політику.

У внутрішній політиці Многогрішний довіряв лише власному найманому війську. Податки збирала винятково козацька старшина.

В цей час на Правобережжі замайоріли стяги наступного супротивника Дорошенка - Михайла Ханенка. Ханенко у зовнішній політиці спирався на підтримку поляків, які визнали його єдиноправильним гетьманом у 1670 році.

У 1672 році на території України з'явилося 100-тисячне військо, метою якого було наваляти полякам. Об'єднана армія османського султана Мехмеда IV, кримського хана Селім Ґірая та гетьмана Петра Дорошенка завдала поразки спочатку козакам Ханенка. Потім успішно захопила фортецю Кам'янець і, зрештою, взяла в облогу Львів.

Річ Посполита змушена була підписати Бучацький мир 1672 року. За умовами угоди, гетьману Дорошенку діставалася південна Київщина та Брацлавщина як володіння, залежне від османів. Натомість, Поділля і Кам'янець напряму входили до Османської імперії.

Дорошенко відновив владу, але на максимально невигідних умовах: він контролював лише спустошені війною землі Правобережжя.

Польський сейм відмовився затвердити Бучацьку угоду і наступного року поляки відновили бойові дії. Видатний польський воєначальник, а потім і новообраний король, Ян Собєський завдав туркам кількох військових поразок.

З іншого боку Дніпра на Дорошенка чекала інша неприємність. Гетьман Многогрішний, який провадив достатньо самостійницьку політику і намагався зміцнити становище гетьмана, спробував почати перемовини з Дорошенком про визнання османської протекції. Його викрили, звинуватили в зраді, ув'язнили і відправили під суд.

Гетьманом Лівобережжя у 1672 році обрали Івана Самойловича. Він підписав з Московським царством Конотопські статті, чим значно обмежив свою самостійність. У 1674 та 1676 роках війська Самойловича з союзними московськими двічі переходили Дніпро, щоб взяти в облогу столицю Дорошенка Чигирин. Їм це не вдалося.

У 1676 році поляки завдали поразки туркам під Львовом і повернули контроль над більшою частиною України. Це була остання крапля. Дорошенко вирішив покінчити зі своїми політичними амбіціями і склав повноваження. Того ж року, він присягнув московському царю і решту життя тихо-мирно прожив у своєму маєтку в російському місті В'ятка.

Гетьманом України під турецькою протекцією проголосили Юрія Хмельницького.

Іван Самойлович

1677-1681 - війна Османської імперії і козаків під проводом Юрія Хмельницького з Москвою і Самойловичем. Ця війна розорила правобережжя.

У 1679 р. населення Правобережжя примусово переселили (депортували) на Лівобережжя на Слобожанщину. Цей процес отримав назву Великий згін.

У 1681 р. війна закінчилася підписанням Бахчисарайського мирного договору. Те, що лишилося від Правобережжя дісталося османам (а за кілька років назад Речі Посполитій). Встановили 20 км зону розмежування, де на 20 років заборонили поселення і будувати фортеці.

У 1686 р. між Московське царство і Річ Посполита підписали Вічний мир. Він остаточно закріпив поділ України по Дніпру.

⇦ Попередня лекція Наступна лекція ⇨