В той скрутний час на Лівобережній Україні до 1722 року гетьманував Іван Скоропадський. Щоб узгодити відносини з царем, він у 1709 році подав на затвердження так звані Решетилівські статті. У цих пунктах Скоропадський намагався зберегти основні права та вольності Війська Запорозького, а також прохав повернути захоплене у Батурині військове обладнання. Петро І погодився лише на частину пунктів і своїм указом розпочав поступове обмеження автономії Гетьманщини:
- збільшили кількість московських залог у містах;
- при гетьмані утворили посаду міністра-резидента, який мав контролювати його діяльність;
- збором податків та їхнім надходженням до царської казни тепер також займалися московські представники;
- захоплену в Батурині артилерію повертати ніхто не збирався;
- столицю гетьмана перенесли ще ближче до кордону з Москвою у місто Глухів.
По факту, навіть ці пункти не виконували, і Петро І втручався у справи гетьмана як хотів. Він продовжував репресії проти ймовірних прихильників Мазепи та роздавав землі московським князям.
У 1722 р. створили Малоросійську колегію — орган з 6 російських офіцерів, який здійснював управління Гетьманщиною після смерті Івана Скоропацького до 1727 року.
Павло Полуботок — наказний гетьман з 1722 по 1724 рік, якого обрала козацька старшина на заміну Скоропацькому. Він поїхав у Петербург, щоб його затвердив цар, але його там ув'язнили.