ІСТОРІЯ УКРАЇНИ В ІСТОРІЯХ: ЛЕКЦІЯ 24

Утвердження тоталітарного режиму в
1929-1939 рр.

Історія про форсовану індустріалізацію, колективізацію, голод та «розстріляне відродження»
Частина 1
Після смерті Леніна у 1924 році, розпочалася боротьба між його наступниками за лідерство в партії. Спочатку трійка союзників Сталін, Зінов'єв та Каменєв позбавилася Лева Троцького. Потім Сталін, разом іншою трійкою союзників, Бухаріним, Риковим та Томським, розібралися з Зінов'євим та Каменєвим. Потім Сталін розправився з Бухаріним, Риковим та Томським. І так до кінця життя. Радянський Союз чекала важка і болісна епоха утвердження тоталітарного режиму.



Чим тоталітаризм відрізняється від авторитаризму? Для тоталітарної політичної системи не достатньо лише зосередити владу в одних руках (як при авторитаризмі). Тоталітарний режим прагне встановити повний контроль над усіма сферами життя людини та суспільства. Тобто і над політичною владою, і над економікою, і над культурою, і дозвіллям, і всім іншим...

У 1929 році вже ні в кого не виникало сумнівів, хто головний в радянській державі. Йосип Сталін зумів зробити другорядну посаду генерального секретаря головною в державі. Він мав своє бачення того, як побудувати комунізм. Радянський Союз Сталін уявляв як фортецю, звідусіль оточену капіталістичними ворогами, що готові напасти в будь-який момент. Тому світову революцію варто було відкласти і спробувати побудувати соціалізм в окремо взятій країні. Всередині першої радянської країни було теж неспокійно. Тактичну поступку, що зробила радянська влада, слід було завершувати.

Найбільше Сталін боявся села, що так і не бажало підкорюватися більшовицькому режиму. Слід було укріплюватися. І робити це дуже швидко. Єдиним шляхом він бачив проведення форсованої (тобто пришвидшеної) індустріалізації. Від звичайного процесу будівництва фабрик і заводів, вона відрізнялася тим, що мала за найкоротший термін перетворити аграрну країну на індустріального гіганта.
Йосип Сталін
Йосип Сталін

Оскільки з західними країнами СРСР не дружив і не збирався, взяти ресурси на таку амбітну затію можна було лише, якщо крайньо напружити внутрішні сили. Особливо, сили селянства. Поки селяни лишалися власниками землі зі свободою дій, розраховувати на те, що вони добровільно погодяться працювати на благо комуністичного будівництва було складно. Тому потрібно було провести колективізацію — створити великі колективні господарства (колгоспи). Селяни з власників землі перетворювалися на робітників державних сільськогосподарських підприємств — ставали сільськими пролетарями. Перспектива так собі, тому опір був очікуваним. Усіх хто був проти, слід було переламати через коліно. На думку радянського керівництва, мета виправдовувала засоби.

Станом на 1928 рік, повноту політичної влади Йосипу Сталіну вдалося отримати. Наступним кроком стала централізація економіки.
Замість поєднання елементів ринку та централізованого управління, як за часів непу, у 1928 році було введено перший п'ятирічний план, або по-простому — п'ятирічку. П'ятирічка — це список економічних завдань, які мала виконати радянська країна, згідно з розрахунками з центру.

Завдання були, м'яко кажучи, амбітними, але виконати їх слід було за будь-яку ціну. Інакше вас могла чекати така участь як фігурантів «Шахтинської справи» 1928 року. Це був перший показовий політичний судовий процес над «буржуазними шкідниками», що зривали економічні плани. Цього разу ними виявилися працівники вугільної промисловості Донбасу. Абсурдні обвинувачення закінчилися різними термінами покарання, а для 11 начебто «очільників контрреволюційної організації» — розстрілом.
«Шахтинська справа»,1928 р.


Частина 2
У 1929 році було офіційно проголошено курс на форсовану індустріалізацію та суцільну колективізацію. Задля максимальної концентрації сил для виконання плану побудови підприємств важкої промисловості, громадян попросили затягнути пояси. Ввели карткову систему. Пропагували споживчий аскетизм. Змотивувати робітників одними талонами було важко, тому ввели соціалістичні змагання між підприємствами.



Водночас, до кінця 1933 року в Україні побудували низку великих підприємств-гігантів: на той час найбільшу в Європі ДніпроГЕС, Запоріжсталь, Азовсталь, Криворіжсталь, Харківський тракторний та турбінний заводи, Луганський паровозобудівний завод. Україна отримувала орієнтовно 20% усіх вкладень в індустріалізацію.
«Наздогнати і перегнати»
«Наздогнати і перегнати»
У той час, західні країни охопила економічна криза, яка у США отримала назву «Велика депресія». Це ще більше впевнило радянських керівників в правильності своїх дій і можливості «наздогнати і перегнати» передові країни. Україна ставала індустріальною країною. Хоча, навіть коли наростила у кілька разів важку промисловість, не дотягувала до планів радянського керівництва.

Для українського села наслідки першої п'ятирічки виявилися катастрофічними. Подібно до «шкідників» у промисловості, злісними ворогами колективізації проголосили куркулів, яких потрібно було «знищити як клас». Як виявилося, фізично теж.

Перший рік колективізації проходив під гаслами добровільності. Селян намагалися заохотити перевагами, що надавали колгоспи. Зокрема, у 1928 році створили мережу машинно-тракторних станцій (МТС), що забезпечували колгоспи передовою на той час технікою. Проте селяни не поспішали добровільно приєднуватися до колгоспів. На 1929 рік охочих було лише трохи більше 5%.
Метод пряника змінили кнутом. Розпочалася примусова колективізація та розкуркулення. Ключову роль у цих процесах відігравали «комітети незаможних селян» (комнезами), які були не проти колективізувати худобу багатших сусідів. Поняття «куркуль» стало максимально залежним від обставин. Так називали просто всіх, хто опирався колективізації. Частину особливо впертих почали депортувати. Як наслідок, у 1930 році колективізували вже приблизно 70% селянських господарств, що в десять разів більше за показник 1929 року.

По УСРР та інших частинах Радянського Союзу прокотилася хвиля селянських бунтів. Йосип Сталін видав статтю «Запаморочення від успіхів», у якій переклав всю провину за примусову колективізацію на надміру запопадливих місцевих керівників, що "не правильно" зрозуміли заклик «виконати план за будь-яку ціну». Розпочався зворотній процес: селяни масово покидали колгоспи. Цифра скоротилася до 30% колективізованих селянських господарств.

Поступка була тимчасовою. Восени 1931 року «добровільнопримусову» колективізацію відновили. Запровадили високі плани хлібозаготівлі. Цього разу, в кампанії задіяли загони колгоспних «ударників». Куркульські родини зазнали примусових депортацій. На середину 1932 року знову звітували про 70% колективізованих селянських господарств та земель в УСРР.

Цього разу селяни перейшли до пасивного спротиву: засівали лише необхідну для прожиття сільськогосподарську продукцію та зерно; худобу, яку все одно могли забрати, забивали, а частина селян тікала до міст, щоб приєднатися до пролетаріату.

Як наслідок, було не лише зірвано завищені плани хлібозаготівлі, але й розпочався голод у частині регіонів України. Українське партійне керівництво повідомляло, що причиною голоду стали надмірні реквізиції зі сторони влади. Сталін не слухав цих аргументів. Він вважав, що це свідомий саботаж зі сторони селянства, що хоче заморити місто голодом, та місцевого партійного керівництва. Унаслідок українізації, українська комуністична партія розрослася до півмільйона осіб, з яких українці становили 60% (проти 20% на початку 20-х років).
Станіслав Косіор
Станіслав Косіор
Українське партійне керівництво звинуватили у зриві хлібозаготівель. Позицію Сталіна підтримав Станіслав Косіор, що був одним із найбільш ревних реалізаторів насильницьких хлібозаготівель. У вересні встановили ще вищі і ще менш реалістичні норми. Щоб їх виконати, потрібно було вижати з уже голодуючого села все. Це і зробили.

У серпні 1932 року прийняли так званий «закон про п'ять колосків», або ж офіційно постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності». Розкрадання майна колгоспів карали розстрілом, за «пом'якшуючих обставин» — позбавленням волі на строк не менше 10 років. Розпочалися рейди ударників для боротьби з крадіжками державного зерна. У жовтні створили надзвичайні комісії з виконання норм хлібозаготівель.

Українську комісію очолив В'ячеслав Молотов. Постанова компартії того ж місяця закликала «безжалісно придушувати всі спроби класового ворога та його агентури, спрямовані на зрив хлібозаготівель». Організували спеціальні бригади з добування зерна. Головним секретарем ЦК КП(б)У в цей час був Лазар Каганович.

Села, райони, обкоми та райкоми партії, що «саботували» хлібозаготівлю заносили на «чорні дошки», що означало посилення репресивних заходів проти цих населених пунктів. Селян, що голодували, або й вже помирали від голоду, змушували віддавати залишки їжі, блокували можливості виїзду з сіл і постачання товарів першої необхідності. Забороняли торгівлю. Проти колгоспів-саботажників вводили натуральні штрафи. Згодом, було заборонено виїзд за межі УСРР та Кубані.

Сам факт голоду замовчували і приховували, тому міжнародної допомоги, як під час голоду 1921-23 років, бути не могло.
Лазар Каганович
Лазар Каганович

Смерті від голоду розпочалися ще у грудні 1932 року, проте пік припав на весну і літо 1933-го. Допомога з центру була незначною і не вчасною. За підрахунками, унаслідок Голодомору 1932-1933 років померло приблизно 4 мільйони людей, тобто восьма частина населення Радянської України. Найбільше постраждали густозаселені лісостепові області України. Нині це Житомирська, Київська, Черкаська, Полтавська, Сумська та Харківська області.

Паралельно з Голодомором селян, Сталін вдарив і по українській інтелігенції. Ще у 1930 році органами Державного політичного управління УСРР було викрито діяльність неіснуючої антирадянської організації «Спілка визволення України». До неї начебто входили українські науковці та церковні діячі, на чолі з Сергієм Єфремовим. Загалом по справі пройшло 474 людини. Наступного 1931 року було викрито ще одну «контрреволюційну організацію» — «Український національний центр». Паралельно відбувалися арешти і показова «самоліквідація» УАПЦ.

У грудні 1932 року українських комуністів, що гуртувалися навколо Миколи Скрипника, звинуватили у неправильному проведенні національної політики, що призвело до зриву колективізації та індустріалізації. Розпочались арешти та цькування усіх причетних до впровадження політики українізації. У травні 1933 року покінчив життя самогубством Микола Хвильовий. Через місяць — Микола Скрипник. Ці смерті символічно завершили період українізації та дали старт репресіям діячів української культури, що змусять назвати цей період «розстріляним відродженням».

Фото сім'ї Крушельницьких у 1930 р. стало символом винищення сталінським режимом української інтелігенції
Фото сім'ї Крушельницьких у 1930 р. стало символом винищення сталінським режимом української інтелігенції

У 1932 році в Радянському Союзі ввели паспортну систему з обов'язковою пропискою. Документи видавали лише мешканцям міст. Більшість селян не отримували паспортів аж до 1974 року. А це означало, що вони фактично були прикріплені до свого місця проживання. Тому під час Голодомору вони не могли втікти до міста: самочинний виїзд карали штрафом 100 руб (а це була серйозна сума) на перший раз і позбавленням волі до 3 років на другий.

Отже, за результатами першої п'ятирічки Сталін отримав те, чого прагнув — зробив з України «зразкову республіку». Одним болісним ударом було подолано опір селянства та партійної опозиції. Сумнівів не було: замість комуністичного велося активне будівництво тоталітарного суспільства. Тенденція продовжилась у період другої п'ятирічки (1933-1938 роки).


Частина 3
Проріділі ряди української компартії уже не могли становити хоч якоїсь небезпеки для Сталіна і були готові ревно працювати над становленням культу особи вождя. У 1934 році столицю УСРР перенесли з Харкова в Київ. У 1937 році ухвалили так звану «сталінську» конституцію УСРР. Вона повторювала ухвалену роком раніше радянську конституцію. Конституція декларувала перемогу соціалізму в радянській державі, встановлення диктатури пролетаріату, торжество гасел «Вся влада радам!», «Хто не працює, той не їсть» та «Від кожного за його здібністю, кожному — за його працею». На честь цього, назву республіки було змінено на Українську Радянську Соціалістичну Республіку (УРСР замість УСРР).



Конституція закріплювала основні права і свободи громадян, виборче право, правосуддя та навіть суверенність УРСР.

Абсурдність декларованих конституцією положень підсилював новий виток репресій 1937-38 років, відомий як «Великий терор». Спектр покарань був широким: від розстрілів до заслання у табори ГУЛАГу — виправничо-трудові табори, де фактично безкоштовно використовували примусову працю в'язнів. ГУЛАГ офіційно утворили у 1934 році.

З більш ніж двохсот тисяч заарештованих в Україні, майже половину стратили. Жертвами терору ставали зовсім різні, часто несподівані групи. Серед них були як представники українського «розстріляного відродження» (Микола Куліш, Лесь Курбас, Валер'ян Підмогильний, Микола Зеров, цей список можна продовжувати довго), так і вірні сподвижники Сталіна, наприклад Станіслав Косіор, а потім і самі виконавці «Великого терору». Найбільших чисток зазнали НКВС та армія - ті, хто могли знати забагато, або становити хоч якусь небезпеку режиму.
Олексій Стаханов
Олексій Стаханов
У промисловості продовжувався «стрибок до соціалізму» — форсована індустріалізація. Плани індустріалізації залишалися дуже високими. Тому, щоб вижати максимум з робітників застосовували метод кнута і пряника. Пряником можна назвати «соціалістичні змагання». У 1935 році широкого розголосу набуває рекорд шахтаря Олексія Стаханова, що видобув 14,5 денних норми вугілля. Розпочався «стахановський рух», метою якого було повторити його досягнення. З'являється поняття «ударник праці». Ударників нагороджують орденами та званням Героя соціалістичної праці.

Проте був і кнут. Неналежне виконання роботи могли прирівняти до диверсійної чи контрреволюційної діяльності. Подальша доля в такому випадку вам відома. В принципі, потрапити за ґрати можна було навіть за анекдот.

У мистецтві України починається утвердження «соціалістичного реалізму». Особливого вибору не було, адже після офіційного затвердження у 1934 році, це був єдиний дозволений метод в радянському мистецтві. Соцреалізм протиставляли модернізму — його метою було «правдиве відображення дійсності в його революційному розвитку». Фактично, ранній соцреалізм зводився до ілюстрування успіхів індустріалізації та колективізації, прославляння партії і найбільше її вождя — Йосипа Сталіна. Над усіма митцями встановили жорсткий контроль і цензуру. Письменники, що хотіли лишитися в живих, приймали умови гри. Павло Тичина штампує вірші типу «Партія веде», що різко контрастують з його ранніми творами, а Максим Рильський складає цілу «Пісню про Сталіна».

Аналогічно й інші жанри підпорядковуються потребам «соціалістичного будівництва». У музичному мистецтві слід згадати Григорія Верьовку — композитора та хорового диригента, в хореографії — Павла Вірського, що творили в жанрі соціалістичного реалізму.
Максим Рильський
Григорій Верьовка
Павло Вірський
На кінець другої п'ятирічки у 1938 році новопризначений перший секретар ЦК КП(б)У Микита Хрущов міг заявити: «завдання та директиви ... партії (більшовиків) і товариша Сталіна — перетворити Україну на неприступну для ворогів фортецю — були виконані з честю». З останнім твердженням можна посперечатися.

За результатом форсованої індустріалізації рівень промислового виробництва зріс у 8 разів, якщо порівнювати з 1913 роком (саме з цим роком любили порівнювати у Радянському Союзі). Проте, ціна була великою і очевидною: рівень зростання сільського господарства вражав значно менше — він становив лише 13%. Населення УРСР у 1939 році становило приблизно 31 мільйон проти 29 мільйонів у 1926ому.
Фізичні втрати від Голодомору і репресій змогли покрити за рахунок високого приросту населення та активної міграції на промисловий схід. Проте не моральні. Водночас те населення Радянського Союзу, що вижило і не зазнало репресій, слабо відчуло на собі результати зростання. Перекос на користь важкої промисловості і особливо військового виробництва був значним.

Радянський Союз зумів вижати максимум зі своїх громадян і готувався до війни, що неодмінно мала статися серед капіталістичних країн. Проте передчуття підступно зрадило радянських очільників. Зовсім скоро «радянську фортецю» перевірять на міцність.

Тест
Лекція 24. Утвердження тоталітарного режиму в
1929-1939 рр.
Розпочати
Розгляньте агітаційний плакат часів утвердження тоталітарного режиму в Україні (1929–1939 рр.) і виконайте завдання.

Напис на плакаті:

«Правильною організацією праці звільнимо колгоспників для роботи в соціалістичній промисловості. Дамо мільйони робочих рук на фронт індустріалізації».

Плакат дає змогу визначити
Далі
Перевірити
Показати результат
Прочитайте витяг із Постанови Оргбюро ЦК КП(б)У та виконайте завдання.

«ЦК пропонує правлінню "Українфільму"… протягом найближчого часу досягти рішучого зламу в бік цілковитого підпорядкування кінематографії розгорнутому висвітленню завдань [сучасності]. …особливу увагу треба звернути на висвітлення завдань індустріалізації та суцільної колективізації й теми боротьби з класовим ворогом, …виховання нових кадрів...»

Згідно з партійними вказівками кінематографісти у своїй творчості повинні були дотримуватися
Далі
Перевірити
Показати результат
Що стало наслідком розгортання в УРСР та СРСР стахановського руху?
Далі
Перевірити
Показати результат
Здійснення форсованої індустріалізації в УСРР призвело до
Далі
Перевірити
Показати результат
Уривок історичного документа, що характеризує часи Голодомору:

«Урожай у нас був хороший, але радянська влада до того часу «заготовляла» наш хліб, до тих пір доводила свої плани і завдання до нас, аж допоки ми не залишилися без фунта хліба»,

- можна використати для пояснення його
Далі
Перевірити
Показати результат
На картосхемі штрихуванням позначено області
Далі
Перевірити
Показати результат
З якою політичною метою партійно-радянське керівництво СРСР проводило суцільну колективізацію сільського господарства?
Далі
Перевірити
Показати результат
Поняття «розстріляне відродження» використовують, характеризуючи наслідки репресивної політики комуністичного режиму, спрямованої на фізичне знищення
Далі
Перевірити
Показати результат
Утвердження в Українській СРР колгоспно-радгоспної системи господарю- вання, багатомільйонні демографічні втрати, підрив і деградація продуктивних сил села – це наслідки здійснення політики
Далі
Перевірити
Показати результат
У 1931 р. в УСРР діяло 226 дитячих будинків, у яких перебувало 39 318 дітей. Наприкінці 1933 р. таких будинків було вже 452, у яких перебувало 96 057 дітей. Що спричинило зазначені зміни?
Далі
Перевірити
Показати результат
Ти здатен на більше! Ми віримо в тебе!
Пройти ще раз
Нормально, але ми віримо, що ти можеш краще!
Пройти ще раз
Добре, проте досконалості немає меж!
Пройти ще раз
Чудово, ти єдиноріг-розумака!
Пройти ще раз