ІСТОРІЯ УКРАЇНИ В ІСТОРІЯХ: ЛЕКЦІЯ 22
Україна в боротьбі за збереження державної незалежності 1918-1921 рр.
Історія про гетьманат Скоропадського, Директорію, більшовиків та біловардійців


Павло Скоропадський — український аристократ з багатого і знатного роду, офіцер російської імперської армії. Нащадок того самого гетьмана Скоропадського. Консерватор та монархіст, виражав інтереси небідних верств населення України. Відновив в Україні гетьманство, прикриваючи національними шатами свою військову диктатуру. Державне утворення, яке він створив прийнято називати Українською державою.

Директорія Української народної республіки — ідейне продовження Центральної Ради, в якій переважали політики соціалістичного спрямування. Складалася з усе тих же письменників-науковців. Грушевський після поразки Центральної Ради відійшов від політичного життя. Першість взяли два лідери — Володимир Винниченко та Симон Петлюра. Обоє були за УНР як незалежну українську державу, але мали різні погляди на те, якою саме вона має бути і як того досягти.

Винниченко бажав побудувати в Україні національний варіант радянської держави. Своїми поглядами наближався до більшовиків і був не проти союзу з ними. Петлюра виступав за парламентську демократію і пропонував орієнтуватися на Антанту та її союзників.
Павло Скоропадський
Володимир Винниченко
Симон Петлюра
ЗУНР — держава українців колишньої Австро-Угорської імперії. Її очолювали досвідчені галицькі політики ліберально-демократичної орієнтації. Президентом став Євген Петрушевич. На відміну від своїх братів з Наддніпрянщини, мали політичний досвід та волю будувати ефективну державну структуру та армію. Однак, поляки були проти. Одвічна проблема боротьби між народами і тоді не давала спокою. Прагнули до об'єднання з УНР, як і наддніпрянці. На практиці виявилося, що на цьому спільність їхніх поглядів закінчувалася.

Більшовики — у 1918 році зробили офіційний ребрендинг на Комуністичну партію (більшовиків). Будувати «світле комуністичне майбутнє» вели своїх прихильників лідери Жовтневого перевороту Володимир Ленін та Лев Троцький. В Україні більшовицький рух очолили Християн Раковський та Григорій Петровський.
Більшовики були інтернаціоналістами — питання радикальної перебудови суспільства цікавили їх набагато більше, ніж питання національні. Поки їм це не стало вигідно. Їхньою стратегічною метою була світова соціалістична революція, знищення буржуазного та встановлення радянського ладу. Україна, як і інші радянські республіки, була лише плацдармом для подальшого просування ідей революції. До комунізму більшовики мали прийти через націоналізацію (тобто одержавлення) всіх багатств, скасування приватної власності та, так званий, «червоний терор» проти класових ворогів. На практиці, проти усіх, хто хоч якось виступав проти більшовицької влади.
Євген Петрушевич
Християн Раковський
Григорій Петровський
Білогвардійці — мішанина російських політичних сил монархічного та республіканського спрямування. Їх об'єднувала спільна ненависть до більшовиків та бажання зберегти «Велику, єдину і неподільну Росію». Україні в такій Росії відводили роль, хіба що, незначної автономії. Про окрему українську націю навіть не йшлося. Білогвардійці прагнули повернути старі порядки та скасувати соціалістичні перетворення. В Україні білий рух був представлений Добровольчою армією генерала Антона Денікіна, якого пізніше змінив на посту генерал Петро Врангель. Мали підтримку від Антанти.
Поляки відновили свою державу майже одночасно з західними українцями. Заручилися підтримкою країн Антанти, які розглядали Польщу як форпост оборони Європи від більшовизму, на випадок, якщо з «єдиною і неподільною Росією» не складеться. Поляки підтримкою Антанти успішно користувалися у власних цілях. Західну Україну вважали своєю історичною територією. Пізніше, лідер польської держави Юзеф Пілсудський розглядав варіант існування України як буферної держави між Польщею та більшовиками. Ніхто не хотів бути сусідом більшовиків.

Антанта — союз країн-переможниць у Першій світовій війні, серед яких головні — Британія та Франція. З презирством ставилися до представників УНР, що по-зрадницьки, на їхню думку, заключили союз з Німеччиною. Ще більше вони не любили хіба більшовиків. Тому підтримували білогвардійців, поляків та усіх хто міг зупинити поширення «світової революції». Незалежної України в планах післявоєнної перебудову світу не було.
Юзеф Пілсудський
Юзеф Пілсудський
Німеччина була на межі поразки у Першій світовій війні. Вона прагнула отримати від України довгоочікувані поставки продовольства за будь-яку ціну.
Держава Скоропадського
Наприкінці квітня 1918 року відносини Центральної Ради та німецької окупаційної адміністрації остаточно зіпсувалися. За значного сприяння німців, до влади приходить Павло Скоропадський. На Хліборобському конгресі, що зібрався в Києві 29 квітня 1918 року він проголошує утворення Української держави з політичним режимом гетьманату.

Парламент гетьману був не потрібен, тому Центральну Раду розпустили. Діяв лише призначуваний ним уряд — Рада міністрів. Її очолив відомий меценат та діяч земського руху Федір Лизогуб.





Скоропадському вдалося налагодити роботу державного апарату. Чиновники, банківська та фінансова системи запрацювали як годинник. Він спробував також дисциплінувати поліцію та армію. В освітній та культурній сфері, гетьман розпочав українізацію шкільної системи та вищої освіти. Українська мова стала державною. Відкрили нові університети. У листопаді 1918 року було створено Українську академію наук, яку очолив Володимир Вернадський. Також почали діяти Національні музей, архів, галерея, театр та багато інших культурних установ.

Федір Лизогуб
Федір Лизогуб
У міжнародній політиці Скоропадський, безперечно, залишався повністю залежним від протекції держав Центрального блоку. Тому Антанта не збиралася визнавати Українську державу. З більшовиками у червні 1918 року вдалося підписати мир.

Державну машину гетьману запустити вдалося. Однак популярності йому це не додало. Він діяв односторонньо в інтересах заможних верств. Повернув право приватної власності, а отже скасував соціалізацію землі, яку розпочала Центральна Рада. По суті, в Україну повернулося поміщицьке землеволодіння. Окрім того, скасували 8-годинний робочий день та обмежили права та свободи. Жирний мінус до популярності гетьмана від селян, робітників та інтелігенції.
З внутрішньою опозицією Скоропадський ще міг впоратися. Проте втрата ґаранта стабільності — Німеччини, була для гетьмана фатальною.

11 листопада 1918 року Першу світову війну було завершено. Німеччина підписала принизливе перемир'я. Німецькі солдати покинули Україну. Скоропадський гарячково пробує шукати зовнішньої підтримки у антибільшовицькому білому русі.Гетьман погоджується на відмову від самостійної Української держави та бере курс на утворення Всеросійської федерації народів.

Це стало сигналом для опозиційних сил. 14 листопада 1918 року утворюється Директорія — колективний орган соціалістичної опозиції, що мав відібрати владу у гетьмана. Директорію очолив Володимир Винниченко, проте значну роль грав і майбутній Головний отаман (тобто воєначальник) Симон Петлюра. Нелюбов простолюду до гетьмана була феноменальною — Директорії за короткий час вдалося мобілізувати 100 тис. військо на свою підтримку. У битві під Мотовилівкою вірним гетьману військам завдали поразки. Уже 18 грудня Директорія входить у Київ. Скоропадський зрікається посади і тікає до Німеччини.
Директорія
Директорія
ЗУНР
Якщо для Скоропадського кінець Першої світової війни означав і кінець його Української держави, для західних українців — це був шанс на незалежність. Австро-Угорська імперія, як і Німецька, доживала свої останні дні. Для Галичини це означало новий виток так і не вирішеного польсько-українського протистояння.

Ще у вересні-жовтні 1918 року українські політики Галичини утворили Українську національну раду, а молоді українські офіцери — Центральний військовий комітет на чолі з Дмитром Вітовським.



Ці органи продемонстрували рішучість намірів західних українців здобути владу. В ніч на 1 листопада 1918 року українські військові захоплюють ряд важливих пунктів Львова. Автрійська адміністрація вимушена була визнати факт переходу влади до Української національної ради.



Кость Левицький
Кость Левицький
Події, що увійшли в історію як «Листопадовий зрив» дали початок проголошенню 13 листопада 1918 року Західноукраїнської народної республіки. Президентом ЗУНР став Євген Петрушевич, а главою Державного секретаріату (тобто уряду) — добре відомий нам старожил галицької політики Кость Левицький.

Лідерам ЗУНР вдалося достатньо ефективно налагодити роботу державного апарату на своїх землях. До державних та місцевих органів влади навіть провели демократичні вибори. Встановили 8-годинний робочий день. Землю мали передати селянам без викупу, але самовільне захоплення земель карали. Українська мова стала державною. Водночас меншинам гарантували культурно-освітню автономію і місця в майбутньому парламенті. І це все в умовах постійної війни з поляками, що розпочалася з утворенням ЗУНР і завершилася з фактичним припиненням існування української республіки.
Лідерам ЗУНР вдалося достатньо ефективно налагодити роботу державного апарату на своїх землях. До державних та місцевих органів влади навіть провели демократичні вибори. Встановили 8-годинний робочий день. Землю мали передати селянам без викупу, але самовільне захоплення земель карали. Українська мова стала державною. Водночас меншинам гарантували культурно-освітню автономію і місця в майбутньому парламенті. І це все в умовах постійної війни з поляками, що розпочалася з утворенням ЗУНР і завершилася з фактичним припиненням існування української республіки.

Поляки не визнавали української влади, і уже з початку листопада Львів поринув у затяжне протистояння за контроль над містом. Українці вимушені покинути Львів. Розпочинається польсько-українська війна 1918-1919 років.

Для протистояння польському наступу було створено Українську галицьку армію (УГА), що в кращі часи налічувала до 100 тисяч осіб. Кістяк армії становили ветерани Легіону УСС. Зима 1918 та весна 1919 років пройшла для УГА та польської армії у війні на виснаження одна одної. Українці так і не змогли повернути контроль над Львовом, поляки не мали змоги просунутися далі. Сили були рівними, тому вирішальною в польсько-українському протистоянні стала позиція країн Антанти. Вони зробили ставку на Польщу.
У травні 1919 року до Польщі прибуває підкріплення армії генерала Галлера. 60-тисячне військо набрали з польських військовополонених у Франції. Військо відправили до Польщі для допомоги у боротьбі з більшовиками, проте поляки скористалися ним по-своєму. У травні 1919 року розпочинається наступ на українські землі. УГА вимушена відступати на схід, до річки Збруч, що тоді була східним кордоном держави західних українців. Румунські війська з півдня окупували Буковину. У червні командування УГА здійснює відчайдушну спробу контрнаступу, відомого як Чортківська офензива. Військова операція була несподівано успішною.

Проте, розвинути успіх не вдалося. У Парижі в цей час, на мирній конференції з закінчення Першої світової війни, приймають рішення про право Польщі на окупацію Східної Галичини.
Українська галицька армія приймає рішення перейти річку Збруч для з'єднання з частинами військ УНР. Польсько-українська війна завершується.

За умовами мирних договорів у 1919 році Буковина відходить до Румунії, а Закарпаття стає частиною новоутвореної Чехословаччини. Окупацію Галичини Польщею офіційно узаконили лише у 1923 році. Після цього рішення, уряд ЗУНР в еміграції прийняв рішення саморозпуститися.

Українці колишньої Австро-Угорської імперії продовжать боротьбу за незалежність разом з наддніпрянцями.
Директорія: перша спроба
22 січня 1919 року на Софійському майдані у Києві було урочисто проголошено Акт злуки УНР та ЗУНР. Однак, уже через тиждень Директорія УНР вимушена буде покидати Київ під більшовицьким наступом.

У грудні 1918 року Директорія блискавично відбирає владу у гетьмана Скоропадського та відновлює УНР. Проте, що робити з цією владою визначитися так і не змогли. Під впливом Володимира Винниченка, перші кроки Директорії вели УНР вліво. Знову скасовували приватну власність на землю, а вибори депутатів до Трудового конгресу України мали відбуватися без поміщиків, капіталістів і тому подібних. Директорія намагалася перехопити на свою користь лозунги більшовиків, через що погрузла у внутрішніх розбіжностях.





Тим часом УНР опинилася оточеною ворогами по всьому периметру. На заході — поляки, що затислися з галицькою армією в клінчі. Після Акту злуки ЗУНР перетворилася на ЗоУНР, тобто Західну область Української народної республіки. Проте очікуваної допомоги проти поляків, західні українці не отримали і об'єднання двох держав в одну довелося відкласти. На півночі та сході більшовики уже відправили свої загони в похід на Україну. На півдні України з'явилися війська Антанти, а на південному-сході замайоріли прапори білогвардійців.





Першими військові дії з Директорією розпочинають більшовики. Як і минулого разу, російські більшовики офіційно не були причетними до війни. Наприкінці листопада 1918 року було створено радянський уряд України на чолі з Георгієм П'ятаковим. У січні 1919 року радянську версію УНР перейменували на УСРР — Українську соціалістичну радянську республіку. От з нею власне і вела війну Директорія. Дарма, що уряд радянської України перебував в Росії, та й війська направляли теж звідти.

На початку січня 1919 року більшовики займають Харків і поступово, але впевнено, окуповують Лівобережну Україну. На початку лютого Директорія вимушена покидати Київ. З цього часу вона постійно змінює своє місце перебування та столиці держави. Виникає глузлива приказка«у вагоні Директорія — під вагоном її територія».

Директорія намагається порозумітися з Антантою. Однією з вимог Антанти було прибрати від керма відверто пробільшовицького Володимира Винниченка. Петлюра не проти. З того часу він очолює Директорію та зосереджує в своїх руках владу. Проте відхід Винниченка не приносить бажаних результатів. Антанта підтримки не надає. Директорія УНР рухається далі на захід.
Георгій П’ятаков
Георгій П’ятаков
Радянська влада: друга спроба
До квітня 1919 року на більшості території України встановилася радянська влада. Цього разу більшовики отримали більше часу та можливостей, щоб втілити в Україні своє бачення комуністичного устрою. У березні 1919 року було прийнято Конституцію УСРР. За її положеннями в Україні встановлювалася влада рад.

Робочий люд, тобто робітники, селяни, військові та всі неексплуататори, вибирали своїх делегатів на З'їзд рад. На ньому вирішували усі основні питання. З'їзди відбувалися періодично, тому між ними справами керував Центральний комітет (ЦК). Він призначав уряд — Раду народних комісарів (РНК), який займався втіленням у життя рішень з'їздів.

ІІІ Всеукраїнський з'їзд рад, що відбувся у Харкові у березні 1919 року, якраз затвердив Конституцію УСРР. Першим главою Всеукраїнського центрального комітету (ВУЦВК) став Григорій Петровський, а главою уряду (РНК) — Християн Раковський.





На початку червня 1919 року, більшовики вирішили перестати гратися у формальну незалежність радянських республік. РСФРР (тобто Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка) та інші радянські республіки укладали «воєнно-політичний союз», за яким об'єднали війська, промисловість, залізниці, фінанси та комісаріати праці.

Після формування державної структури, більшовики розпочинають політику «воєнного комунізму». Одержавлювали всі фабрики, заводи, підприємства, а також землю. Оскільки всі мали бути рівними, надлишкову власність конфіскували. Під надлишком могли розуміти все що завгодно. Вільний обіг товарів було заборонено, у містах вводили карткову систему. У селах вводили продрозкладку — примусове вилучення усієї продукції. Займалися цим спеціальні продзагони. Тобто у селян забирали майже усе, що вони виробляли без компенсації — залишали лише мінімум, що був потрібен для посіву. А інколи й ні.
Оскільки комунізм був ще й військовим, вводили обов'язкову загальну трудову повинність, а економіку значною мірою перебудовували для потреб армії (те що називають мілітаризацією). Змінам підлягала навіть мова, що ви можете помітити з величезної кількості абревіатур та скорочень.

Селяни трохи не так уявляли собі «світле комуністичне майбутнє». Масові невдоволення переростають у селянські рухи проти більшовицької влади. Найбільше повстання на півдні України у травні 1919 року очолює отаман Григор'єв. Розпочинаючи з Єлисаветграда, повстанці захоплюють ряд міст центральної та південної України. Проте більшовики придушили повстання. Проти всіх незгодних з політикою «військового комунізму» розпочався «червоний терор». Наступні селянські рухи суттєво підточили сили більшовиків перед початком майбутньої катастрофи.
Білогвардійці
Пришвидшено побудувати комунізм у 1919 році більшовикам не вдалося. Добровольча армія генерала Антона Денікіна, рухалася з південного-сходу і швидко та впевнено витісняла більшовиків з України.

Цим вирішили скористатися й українські війська. Армія УНР у липні 1919 поповнилася бійцями Української галицької армії. Як ви пам'ятаєте, вони вимушені були покинути територію ЗУНР після поразки у польсько-українській війні. Тепер українці спробували об'єднати сили для спільної боротьби.



Склалася цікава ситуація: у напрямку Києва та Одеси повели наступ одночасно дві армії: з заходу наступали українські війська, а зі сходу — війська білогвардійців. Більшовики стрімголов покидали територію України і без бою залишили Київ. 30 серпня туди заходять частини галицької армії, а днем пізніше — білогвардійці.



Антон Денікін
Антон Денікін
Проте перемога в імпровізованих перегонах не давала українським військам жодної переваги. Київ уступили білогвардійцям. Переважно через суперечності між командуванням Дієвої армії УНР та Української галицької армії. Симон Петлюра назвав цю подію «київською катастрофою».

Війська УНР опинилися у так званому «трикутнику смерті». З трьох боків їх затиснули ворожі армії — Червона, Біла та польська армія з тилу. Матеріальний стан українських військ був просто жалюгідним. Окрім того, розпочалася епідемія тифу. Ряди і так поріділої армії танули на очах. У таких важких умовах, усі суперечності та різноголосся залунали з новою силою.
Першими не витримали командири УГА, або того, що від неї залишилося. 1 листопада вони прийняли рішення перейти на сторону Антона Денікіна. У рядах УНР розпочався бунт. Петлюру звинувачують у всіх бідах і поразках. Армія розпадається. Петлюра та лідери Директорії виїздять до Варшави. Частина військ на чолі з Михайлом Омеляновичем-Павленком приймає рішення продовжити боротьбу партизанськими способами. З грудня 1919 року по травень 1920 року триває довгий і важкий «Перший зимовий похід» частин колишньої армії УНР тилами Білої та Червоної армій. Присутність українських військ все ще лишала надію на останню спробу поборотися за незалежність.

Тим часом, на першу половину осені 1919 року, більшість України опиняється під контролем білогвардійців. Цього цілком вистачило, щоб налаштувати проти себе більшу частину населення України.
Учасники Першого зимового походу під проводом Михайла Омеляновича-Павленка
Учасники Першого зимового походу під проводом Михайла Омеляновича-Павленка
Білогвардійці повернули поміщицьке землеволодіння, скасували 8-годинний робочий день, ввели цензуру та почали провадити проти всіх незгодних «білий терор». Проти денікінців розгорнулися масштабні селянські рухи. Особливо активно діяли повстанські загони отамана-анархіста Нестора Махна. У його Революційно-повстанській армії, що базувалася навколо Гуляйполя, у кращі часи налічувалося до 40 тисяч війська. Махновці взяли під контроль значну територію Півдня України, зокрема місто Катеринослав. Не в останню чергу завдяки активній діяльності Махна в тилу білих, більшовикам вдалося перейти в контрнаступ на початку грудня 1919 року.

Вони швидко відтіснили Добровольчу армію з України. Останнім оплотом білогвардійців залишався Крим, де засіли війська під командуванням генерала Петра Врангеля. У жовтні-листопаді 1920 року більшовики розгромили війська Врангеля і захопили Крим. За час війни і революцій, він став притулком для багатьох багатих і знатних сімей Росії. Ті з них, хто не зміг втекти від червоних військ, стали жертвами чи не наймасовішого «червоного терору» цього часу.
Нестор Махно
Нестор Махно
Це була третя спроба більшовиків закріпитися в Україні. І попередні невдачі таки їх чогось навчили. Більшовикам достатньо швидко, ще до весни 1920 року, вдалося відновити радянську владу в Україні. Вони взяли на озброєння національні гасла. Відвоювання України здійснювали під прапором незалежної УСРР. Усі члени партії мали знати українську мову. Ідею створення колгоспів — великих колективних селянських господарств також вирішили відкласти на потім. Селяни нарешті отримали можливість отримати додаткову землю, а тому примирилися з іншими неприємними моментами більшовицької політики.

В усьому іншому, більшовики підтримували політику «воєнного комунізму». Тільки більш рішуче. Продовжила діяти продрозкладка, націоналізація підприємств і «червоний терор» ніхто не відміняв. Тим паче, що в цей час з'явився реальний шанс порушити «світову революцію» ще далі.
Генерал Антоній Лістовський, Симон Петлюра, полковник Володимир Сальський, полковник Марко Безручко, Бердичів, квітень 1920
Генерал Антоній Лістовський, Симон Петлюра, полковник Володимир Сальський, полковник Марко Безручко, Бердичів, квітень 1920 р.
В еміграції у Варшаві Симон Петлюра не втрачав часу дарма. Він і далі шукав порозуміння з Антантою. Його дії принесли свої плоди. Петлюрі вдалося домовитися з польським лідером Юзефом Пілсудським про допомогу у відновленні УНР. У квітні 1920 року домовленості оформюються у Варшавську угоду. За її умовами, Польща визнає УНР на чолі з Директорією та об'єднує з нею свої сили у боротьбі проти більшовиків. Обидві країни зобов'язуються не укладати угод одна проти одної з іншими країнами. І все це майже безкоштовно: в обмін на цю допомогу, Петлюра погодився визнати за Польщею території Західної України — Галичини, Волині, та частини Полісся. Фактично, ці території і так були окуповані Польщею, проте згода Петлюри мала величезне символічне значення і ознаменувала остаточний розрив між Директорією та урядом ЗУНР, який ще продовжував діяти в еміграції.
Наприкінці квітня 1920 року спільна польсько-українська армія увійшла в Україну. Більшовики мали не значні військові сили на той час і відступили. На початку травня польсько-українські війська уже займають Київ. Проте успіх був нетривалим. У червні більшовики переходять в контрнаступ і відбивають Київ.
Кінна армія під керівництвом Семена Будьоного не тільки швидко повертає контроль над українськими землями, а й переходить у наступ на територію Польщі. Червоноармійці розігналися не на жарт. Польща була останнім редутом перед Німеччиною, де вирували повстання робітників та створювалися власні соціалістичні республіки. Здавалося, що «світова революція» вже зовсім близько. Проте Червону армію зупинило «диво на Віслі». У серпні поляки перейшли в контрнаступ і радянські війська вимушені були покинути не тільки Польщу, а й Західну Україну.

У жовтні Польща та Радянська Росія підписали перемир'я, а у січні 1921 року повноцінний Ризький мир. Угоду підписували від імені РСФРР, УСРР та Польщі. За її умовами, за Польщею закріплювалися землі Західної України, з Галичиною та Волинню. Польща зі свого боку визнавала УСРР. Ризький мир поклав край багатьом сподіванням. Для УНР це означало анулювання Варшавського договору, розрив з Польщею та крах авантюрного плану Петлюри відновити незалежність з польською зброєю. Країни Антанти змушені були погодитися на існування радянських держав.
Семен Будьоний
Семен Будьоний
Головний отаман Холодного яру Володимир Чучупак
Головний отаман Холодного яру Володимир Чучупак
Залишки непримиренних частин армії УНР на чолі з Юрієм Тютюнником востаннє спробували продовжити боротьбу самостійно. У листопаді 1921 року вони розпочали «Другий зимовий похід». Поразка у битві під Базаром забила останній цвях у домовину УНР. Лишилося лише кілька вогнищ опору. Зокрема, отамани «Холодноярської республіки» чинили спротив ще у 1922 році. Проте були приречені на поразку.

Отже, до кінця 1921 року територія України виявилася поділеною між чотирма державами: УСРР, Польщею, Румунією та Чехословаччиною. Міжвоєнну Європу та українські землі чекатимуть турбулентні 20-30 роки. Роки великих звершень і великих трагедій. Роки перед початком конфлікту, що перекриє своїми масштабами усі попередні.
Тест
Лекція 22. Україна в боротьбі за збереження державної незалежності (1918-1921 рр.)
Розпочати
Прочитайте цитований документ та виконайте завдання

«НАКАЗ АРМІЯМ ПІВДЕННОГО ФРОНТУ,

копія – командарму Повстанської армії.

У зв'язку із закінченням бойових дій проти Врангеля, унаслідок його розгрому, Революційна військова Рада Південного фронту вважає завдання, поставлене перед партизанською Повстанською армією, виконаним і пропонує Реввійськраді Повстанської армії негайно розпочати роботу з перетворення партизанських повстанських частин у нормальні військові з'єднання Червоної Армії…

[…]

У разі негативної відповіді… червоні полки фронту… говоритимуть з [повстанцями] іншою мовою...»

«Командармом Повстанської армії» на момент оприлюднення цитованого наказу був
Далі
Перевірити
Показати результат
Карта-карикатура, зображена на фото, ілюструє події
Далі
Перевірити
Показати результат
Прочитайте уривок документа та виконайте завдання:

«Перехід Галицької Армії на сторону Денікіна поставив нашу Армію в надзвичайно тяжке стратегічне й матеріальне положення, бо, одночасно з передачею ворогові значної кількості військового майна, для його наступу була відкрита головна комунікаційна лінія... У зв'язку з цим Уряд… заявляє, що він тимчасово переходить на інші способи боротьби за нашу державність... Уряд буде керувати справами України та захищати її перед іншими державами так, як цього вимагатимуть інтереси нашої республіки...»

У результаті «надзвичайно тяжкого стратегічного й матеріального положення» «Армія» була змушена здійснити
Далі
Перевірити
Показати результат
«Допомагаючи українському урядові в його боротьбі з насильниками та грабіжниками, ці війська, що вступили на територію [України], не мають ніяких ворожих нам намірів, оскільки Німеччина та Австро-Угорщина також мають велику потребу, щоб на Україні настав добрий лад і спокійна праця трудящого люду…»

Підписання якого договору зумовило вступ на територію України німецьких та австро-угорських військ?
Далі
Перевірити
Показати результат
«Союзні місії ставили мені умови, які зводилися до вимог федерації з Росією. Я дуже добре розумів небезпеку, що виникала з подібного політичного домагання, але змагаючись, перш за все, за вищу мету – утримання ладу в державі, яку я збудував, я мусив усупереч власній волі схилитися перед вимогою союзників і проголосити федерацію з Росією».

Вимоги «федерації з Росією» висували представники
Далі
Перевірити
Показати результат
Найбільш успішна наступальна операція Української Галицької армії, проведена на завершальному етапі українсько-польської війни 1918-1919 рр., увійшла в історію під назвою
Далі
Перевірити
Показати результат
Рейд військових з'єднань Армії УНР тилами радянських і білогвардійських військ у 1919–1920 рр. увійшов в історію під назвою
Далі
Перевірити
Показати результат
Збройна боротьба військ УНР за незалежність України завершилася
Далі
Перевірити
Показати результат
Державний переворот, що зумовив перехід влади до П.Скоропадського , відбувся
Далі
Перевірити
Показати результат
Головним Отаманом військ УНР став:
Далі
Перевірити
Показати результат
Ти здатен на більше! Ми віримо в тебе!
Пройти ще раз
Нормально, але ми віримо, що ти можеш краще!
Пройти ще раз
Добре, проте досконалості немає меж!
Пройти ще раз
Чудово, ти єдиноріг-розумака!
Пройти ще раз